Міністерство юстиції України
Виконавчий округ міста Києва
Приватний виконавець
Мельниченко Олег Володимирович

Фабула судового акту: Велика палата ВС нарешті все ж таки визначилась у дилемі, з якого моменту у відчужувача земельної ділянки припиняється право власності, а з якого моменту у набувача це право виникає. З моменту укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, дарування, міни, тощо , або з моменту державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, передбаченому ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»? (за попереднім законодавством з моменту видачі правовстановлюючого документу та його державної реєстрації – державного акту на право власності на земельну ділянку, пізніше свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку).

Фабула судового акту:

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 скасовано. Подання Приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Товариства - ОСОБА_1 за наказом господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі  № 910/8130/17 залишено без задоволення.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Городоцький районний суд Хмельницької області визнав винним керівника селянського фермерського господарства в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, вчинене службовою особою, і призначив покарання – 2 роки ув’язнення з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на один рік. Та на підставі ст.75 КК України суд звільнив обвинуваченого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на один рік.

7 червня 2017 року набрало законної сили рішення Господарського суду Хмельницької області, за яким СФГ, очолюване обвинуваченим, повинно привести земельну ділянку в с. Шарівка Ярмолинецького району до попереднього стану, демонтувавши там усі конструкції, та повернути її власнику – державному дослідному господарству.

Проте керівник селянського господарства з виконанням рішення зволікав. 15 травня 2018 року державний виконавець відкрив провадження про примусове виконання рішення господарського суду й дав фермеру ще 10 робочих днів, аби той таки сам демонтував надбудови і конструкції на землі водного фонду, звільнивши її. Та коли ситуація не змінилася й через місяць, держвиконавець правопорушника оштрафував й повідомив орган досудового слідства про кримінальне правопорушення.

Правоохоронці кваліфікували дії керівника СФГ за частиною 2 статті 382 Кримінального кодексу України - умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, вчинене службовою особою.

У суді фермер обвинувачення не визнав, пояснивши, що знає про рішення господарського суду, але виконати його не може, бо у ставку досі його риба і потрібен час, аби її виростити і повністю виловити. При цьому зазначив, що тамтешню землю орендує згідно із договором.

«В даному випадку невиконання судового рішення носить завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акту, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання», – констатує Городоцький районний суд, погодившись із кваліфікацією дій директора.

За повідомленням прес-служби суду

Накладення арешту та звернення стягнення на кошти, що перебувають у банку, є самостійними стадіями обме­ження (а зрештою і припинення) права власника рахунку або вкладника, що передбачені законодавством.

Накладення арешту на кошти є діями уповноважених посадових осіб, державних органів та банку, які в передбаче­них законодавством випадках тягнуть припинення видатко­вих операцій за рахунком власника рахунку або вкладника. Звернення стягнення на майно, що знаходиться в банку, — це примусове відчуження (вилучення) його у випадках і по­рядку, встановлених виключно законом.

Важливу роль у виконавчому провадженні відіграє вжиття всіх необхідних заходів для примусового виконання рішень.  При виконанні судового рішення на приватного виконавця покладені  зобов’язання своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії в межах  законодавства.

Якщо ж боржник не здійснює жодних дій по виконанню судового рішення та покладених на нього обов’язків, а навпаки перешкоджає або навмисно ухиляється, одним із методів протидії є право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання на всій території України.

18 квітня 2019 року набирає чинності Кодекс України з процедур банкрутства. Уперше в Україні запроваджується інститут банкрутства фізичних осіб, який регулює судову і досудову процедуру банкрутства. Прийнятий законодавчий акт передбачає можливість должника ефективно врегулювати свої питання з кредиторами.

Новий закон пропонує механізм захисту фізичної особи-боржника від недобросовісних кредиторів. До тепер громадяни мали сплачувати свої борги у повному обсязі, а у випадку смерті – борги переходили у спадок. Наразі, маючи борг, фізична особа в змозі домовитися про відстрочку або списання частки заборгованості, змінити істотні умови своїх кредитних зобов’язань, позбавитися податкової заборгованості за попередні три роки.

Розглядається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності у дітей прав на володіння чи користування таким майном

Нормами Цивільного кодексу України, а саме ч. 2 ст. 192, визначено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Одночасно ч.ч. 2, 3 ст. 533 ЦК України зазначають, що у разі якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У справі № 175/4367/15-ц позовна заява АКІБ «Укрсиббанк» мотивована тим, що між банком на позичальником (він же  - спадкодавець) свого часу було укладено договір про надання споживчого кредиту,  згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 35 000,00 дол. США та зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними у строк до  10 травня 2024 року. Позичальник помер, а його спадкоємцями стали його дружина, син  та донька (відповідачі).

Оскільки відповідачі добровільно здійснювати погашення заборгованості не бажали, банк просив стягнути з солідарно з відповідачів, як спадкоємців після смерті боржника, на свою користь, у межах вартості отриманого ними у спадщину майна, заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі  29 037,77 дол. США та судові витрати.